Життя вимірюється не лише
Літами, що пливуть юрбою.
Хто знає, може смерть, яка іде,
Несе безсмертя нам з тобою. (М.Джаліль)

Афанасьєв Петро Петрович (20.01.1914-10.01.1974) – учитель, який залишив нам піню про школу, що стала улюбленою.
Художник, музикант, балетмейстер, прийшов до школи зразу після війни, в 50-і роки. Позаду був концтабір Штудгофа...
Та серед дітей серце вчителя відчуло те життєдайне тепло, що зігрівало його протягом усього подальшого життя.
Створений ним фольклорний ансамбль за виконання сюїти „Біля 8-ї школи, на Березівці" (музика і слова Афанасьєва П.П.) став переможцем міського конкурсу художньої самодіяльності.
А пісня „Біля 8-ї школи, на Березівці" й досі з нами.
Ім'я Афанасьєва П.П., керівника першого танцювального колективу міського Палацу піонерів, який почав роботу в 1945 році, було відомо серед дитячих колективів художньої самодіяльності в області, в Україні.
За 30 років цей колектив став ансамблем сюжетного танцю. Понад 150 сюїт, музично-хореографічних композицій, 4 балети, серед яких балет-казка „Червона стрічка" (лібрето до якого написав сам П.П.Афанасьєв) - такий далеко не повний перелік творчого доробку Вчителя, чудової людини.
Значок „Відмінник народної освіти" і вічна вдячність учнів - його нагороди за любов до створення красивого в житті.

Лазаренко Микола Петрович (1921 - 1997). У 1951 році закінчив філологічний факультет Кіровоградського учительського інституту. Прийшов до школи 1952 року і вчителював у ній до виходу на пенсію у 1982 році.
Микола Петрович – це жива історія школи, це юність післявоєнна наша. Він був учасником і відбудови школи, і добудови, і будівництва спортивного залу, їдальні, шкільної майстерні.
З Миколою Петровичем пов'язані найясніші спогади про походи, екскурсії. Він завжди був у вирі шкільного життя: хороший учитель, добрий наставник молодих учителів. Веселої вдачі, він не розлучався з баяном, оптиміст, допомагав молодим долати труднощі педагогічної праці.
Його вихованці пам'ятають його уроки російської літератури як уроки життя, адже вів їх фронтовик.

Корлюк Юрій Петрович (15.04.1964 – 20.06.1984)
"Наш Юрко... У звичайній робітничій сім'ї, у невеличкому шахтарському містечку Олександрії, у квітні 1964 року, народився він.
Як усі радянські діти, з 7 років почав навчання в Олександрійській восьмирічній школі № 8. Вчився охоче, старанно, відзначався охайністю. А перший малюнок Юри - пароплав із радянським прапором і слово " Мир " на ньому.
Ріс не байдужим, завжди був у вирі життя класу, школи. Тому обирався командиром юнармійського загону. Найулюбленішою у хлопців була пісня "Лучше нету войск на свете, чем десантные войска".
Любив літературу. Писав проникливі твори про те, як хороше відпочивати влітку в селі у дідуся: "Хорошо летом в саду! Входишь в него, как в сказку. Сыплет золотом солнце на краснощекие яблоки, спелые золотистые груши, ярко-красные вишни ... Там ты как бы крепнешь, набираешься сил ..."
Після школи, яку успішно закінчив, навчався в Олександрійському індустріальному технікумі. Тут живе пам'ять про Юрія, як про хорошого товариша, безвідмовну людину, серйозного студента, профспілкового активіста.
Захоплювався спортом — легкою атлетикою і баскетболом.
В пам'ять Юрія Корлюка стали традиційними в політехнічному коледжі змагання, переможців яких нагороджують перехідним кубком його імені.
За ним плакала гітара , коли він ішов до лав Радянської Армії.
У записній книжці Юрія вірші, повні гордості, що йде служити, охороняти рідний край:

Я піду у ніч,
Без страху піду.
Не шукати слави —
прийму біду...

А ще ніжні, зігріті теплом матері:

Ти для мене, мамо,
Ніжна і красива.
Ти для мене , мамо,
Завжди молода.
Будь , моя рідненька,
Ти навік щаслива.
Нехай твою хату
Обмине біда...

У липні 1984 року, на 20-му році, життя обірвалося. Юрій служив у Червонопрапорному Середньо-Азіатському прикордонному КДБ СРСР. На пост, який він охороняв з товаришами по службі, зненацька напали душмани. Зав'язався бій. Прикриваючи товаришів, Юрій затримався на посту.
Цей бій був останнім у житті юнака.
А в записній книжці читаємо :

На два года шинель,
На два года мундир,
Но зато на всю жизнь
Я в ответе за мир...

Ми ходимо вулицею, що носить його ім'я. Вона недалеко від школи. Проводимо лінійку пам'яті до дня його народження. Змагання з баскетболу, улюбленої гри Юрія, закінчуються врученням кубка на честь героя.
Все наше життя тепер - це довічна шана доброті, безкорисливості таких чистих душ" (із твору-нарису Турбаївської Валентини Миколаївни, учителя української мови та літератури, 1989 рік)